“Вельмишановний Лаврентію Павловичу!

6 серпня 1940 року я був заарештований і направлений у внутрішню в’язницю НКВС в Москву. 9 липня 1941 року рішенням воєнної колегії Верховного суду СРСР мене присудили до найвищої міри покарання.

Як при підписанні протоколу слідства за день до суду, коли мені вперше були подані матеріали свідчень по звинуваченню мене в зраді Батьківщині й шпигунстві, так і на суді, що тривав кілька хвилин, в умовах воєнної обстановки, мною категорично було заявлено про те, що це звинувачення побудоване на вигадках, фальшивих фактах і наклепах, ніякою мірою не підтверджених слідством… Перед лицем смерті, як громадянин СРСР і як науковий працівник, вважаю своїм обов’язком перед Батьківщиною заявити, як уже писав Вам у серпні 1940 року, відразу після арешту, що я ніколи не зраджував своєї Батьківщини і ні в думках, ні ділом не причетний до будь-яких форм шпигунської роботи на користь інших держав. Я ніколи не займався контрреволюційною діяльністю, присвятивши себе цілком науковій роботі.

1 серпня 1941 року, тобто через три тижні після присуду, мене було повідомлено в Бутирській в’язниці Вашим уповноваженим від Вашого імені, що Вами порушено клопотання перед Президією Верховної Ради СРСР про скасування присуду по моїй справі, і що мені буде подароване життя.

2 жовтня 1941 року за Вашим розпорядженням мене перевели з Бутирської в’язниці до внутрішньої в’язниці НКВС і 1 й 15 жовтня я мав бесіду з Вашим уповноваженим про моє ставлення до війни, до фашизму, про використання мене як наукового працівника, що має великий досвід. Мені було заявлено 15 жовтня, що мені буде надано цілковиту можливість займатися науковою роботою як академікові і що це буде з’ясовано остаточно протягом 2–3 днів.

Того ж дня, 15-го жовтня 1941 року, через три години після бесіди у зв’язку з евакуацією, я був етапом направлений у Саратов, у в’язницю № 1, де, за відсутністю супровідних документів про скасування вироку й про порушення Вами клопотання про його скасування, я знову був ув’язнений у камеру смертників, де й перебуваю по цей день.