Мама нажала трави, настелила нам, і спимо, як пани! Корову пасем — маємо молоко, ой яке воно було смачне! Краяни дали нам змерзлої пшениці, ми її варимо з молоком — їмо як пани! Коли уже ми устаткувались і було видно, що мама дадуть собі раду з дітьми, батько пішов шукати заробітку…

Не було у нас часу скучати за ним, мама корчувала ліс на город, а я зносив ріща на купу, щоб його палити, робити дим і відганяти комарів. Мені уже ішов шостий рік, а сестрі третій, так що треба було мамі помагати. Правда, не все проходило з успіхом. Батько повернувся з пошуків заробітку без цента. Роботи ніде не знайшов, вернувся додому проголодавший і у прикрому настрою. Ціле щастя, що зміг вернутись до своєї сім’ї! Вернувшись додому, він запропонував нарубати кругляків і збудувати хату, бо зима була уже майже тут. Так і зробили, будова почалась, звели крокви, побив лати і зробив усе, залишилось лише покриття даху. Дав мамі обов’язок: “Ти нажни трави, такої довгої, а як я вернусь з роботи, то накриємо дах”, — і з тими словами пішов знову шукати роботу. Ми ніколи не знали, які труднощі він переживав у час пошуків за роботою…

Тим часом мама косила косою траву для корови, а серпом жала довгу траву на пошиття даху на хату. Вона наносила рядном порядну копицю сіна. З довгої трави робила снопики і накривала хату, говорячи мені: “Подавай, синку, снопики мені, і ми накриєм дах, будем мати гарну хату. Взимку буде нам тепліше, ніж в печері”. Мама чулась щасливою і говорила позитивно, мала позитивні думки і наміри. Такі думки і наміри приохочували її, і вона черпала від них величезну енергію. Вона місила глину, ліпила хату сама і закінчила її. Десь мама знайшла велику камінну плиту і з неї зробила примітивну піч і кухню, на якій можна було варити і пекти їжу. Така була моя мама. Усе нібито було готове в хаті. Ми чекали, виглядали батька, коли ж то він уже повернеться із заробітків?