Як виявилося, хлоп'ята вже давно розпрощалися з лiжками. Хiба можна спати, коли тебе чекає цiкаве заняття. Микита ще здаля почув дзенькання молотка по металу. Орiєнтуючись по цьому звуку, вiн приїхав до кам'яної будки на березi озера в кущах. Це хатка сторожа. У нього тут дача, не гiрша, нiж у всiх, а свою службову будку вiн здав в оренду хлоп'ятам, якi туди, у невеличкий дворик, понавозили з мiста металевого брухту. В хатцi зробили верстат, полицi для iнструменту. А їхнiй керiвник чи майстер, теж з дачникiв, привiз навiть електрозварювальний апарат. Микита застав хлоп'ят за роботою.

Тут кожен чимсь займався i на гостя намагалися не звертати уваги. Микита вiдчував, що людинi, яка захоплена своєю справою, стороннi очi заважають i навiть дратують. Спробуй стати за спиною художника, коли вiн працює. Та на допомогу Микитi бог послав Василька. Зустрiлися, нiби земляки в далекому краю.

- Привiт, супутнику! - простягнув руку Микита, i Василько запишався у долоню. - Що значить - земляки! - Микита взяв робочого стiльчика, всiвся й дiстав сигарети.

- Чим займаєтеся, хлопцi?

- Дiлом, - вiдповiв не досить чемно вилицюватий, у картузi з крабом Шурик Шовкопляс - "Боцман".

- А ви що, не бачите! - почувся задирикуватий, насмiшливий дiвчачий голос. - Це ж корабели! Вони будують пiдводного човна! i зловтiшне хiхiкання.

Микита обернувся й побачив на стежцi двох дiвчат рокiв по дванадцять-тринадцять i з ними невеличке дiвча. Завiтали Iрина з сестричкою Каринкою та Iринчина подруга Рая Величко.

Розвiдка була вдалою. Микита розвiдав, що хлоп'яки будують батискаф для розвiдки озера, яке, як їм сказали, має три дна. Та озеро це, так би мовити, - програма мiнiмум, а велика мета попереду. У них був i керiвник, чи, як вони його називали, генеральний конструктор, який одружився i виїхав кудись на пiвнiч. Поїхав, покинувши напризволяще таку працездатну команду. Микита сказав, що з такими хлоп'ятами можна гори переставляти з мiсця на мiсце, i пообiцяв свою персональну допомогу.