Як виявилося, суддя - Микита Єгорович - не зарахував гол. Хтось був у офсайдi. Дачники аплодували суддi, а всi, хто за "Металiста", репетували кожен на свiй лад:

- Нечесно! - кричав один.

- Пiдсуджує! - репетував iнший.

- Суддю на мило! - закликав третiй.

- Правильно! - подав свiй басовитий голос сторож.

Матч закiнчився невтiшно для "Акванавтiв", хоча вони викладалися повнiстю. Микитi Єгоровичу треба було подивитися на них у грi. Вiн знав, що людина повнiстю проявляється в екстремальних ситуацiях. Так, справдi, гра була не дуже чесною, оскiльки в "Металiстi" грало троє з юнацької спортивної школи. Але в цiй грi кожен мав свiй iнтерес. Микита роздивився своїх майбутнiх однодумцiв, так би мовити, в дiлi, зблизька, а вони мали нагоду побачити гру "професiоналiв". Мало того, вихователь Сорокалiт за пiдготовку i органiзацiю такого матчу одержав подяку вiд начальства. А це теж згодиться.

Пiсля гри вся команда "Металiста" залишилася для розмови з Микитою Єгоровичем. Вiн попросив Боцмана вiдвести своїх до альтанки. Команда без ентузiазму рушила до зеленого склепiння - дах i ребристi стiни альтанки були заплетенi хмелем. Без охоти йшли хлоп'ята тому, що судiйство Микити Єгоровича їм не сподобалося. Мабуть, це типова "хвороба" серед спортсменiв навiть високого класу. I взагалi, хто буває задоволений рiшенням суддi? Тiльки той, хто виграє. I це не лише в спортi, а й у народному судi.

- Грали ви погано, - сказав Микита Єгорович. - Воно й зрозумiло, нiякої зiграностi. Iндивiдуальна гра ще нiчого, а пас... не туди. Що не пас, то пiд ноги чужому. Коли хочете знати, то у футболi i хокеї виграє та команда, яка бiльше зiграна, яка з допомогою паса проносить м'яч до чужих ворiт, заплутує оборону, знов-таки пасом, бо не встигаєш навiть водити очима за м'ячем, коли грає прекрасна команда, а в результатi гол i... перемога. Все це, звичайно, теорiя.

- А на практицi ви не маєте бажання потренувати нас? - запитав Боцман.