- Вперед, вперед, вперед! - репетує Василько, розмахуючи руками.

- Ну да, - хмикає Рая. - Вперед, вперед, а вони - назад, назад! - Все те, що захоплює Iрину, у Раї викликає насторогу, а то й вiдразу. Махнувши безнадiйно рукою, вона мовила недбало:

- Та все одно продують!

- Звiдки ти взяла? - сердилася Iрина.

- Ти що, не бачиш по грi? - запишалася всезнайка. - У них же троє з ЮШС. Професiонали! Вони ж наших, як хлопчакiв...

- Але це не чесно! - обурилася Iринка.

- А Ванько летить! - стискує кулачки Василько.

- Чи й не летить! Я в третьому класi так бiгала... А може, й краще, - плюхає насiння Рая. - Хiба на таких ногах швидко побiжиш...

- Ох, молодцi, молодцi! Носяться, як ошпаренi! - похвалив сторож - дядько Олексiй. - Та ще в таку спеку! Вже й сонця не видно, а дихати нiчим...

- Чи й не носяться! - хмикнула Рая. - Це ж у першому таймi, подивимося, як вони бiгатимуть у другому.

- А в другому таймi нашi випустять Мiщенка! - мовив хлопець, що стояв за спинами дiвчат. - Той поносить їх!..

- По калюжах? - не змовчала Рая.

- По яких калюжах? - здивувалася Iринка.

- Ти що, не бачиш? Он за тополями суне сюди хмара! - уточнила Рая, очима вказавши праворуч, у бiк озера.

Нiби на її замовлення упали першi краплi дощу. Iринка задерла голову, пiдставляючи тим краплям розпашiле лице. Рак дiстала парасольку й, повiсивши над головою, спробувала захистити вiд дощу подругу. Iринка вiдхилилася, приказуючи:

- Нащо! Це лiтнiй дощик.

Рая дiстала з торбочки носовик й подала подрузi.

- Нащо? - здивувалася та.

- Носа витиратимеш вiд лiтнього дощику.

- Ур-ра-а! - зарепетував Василько, а за ним i всi тi, що були на цьому боцi поля. - Го-ол!.. Що-о?