Цiна переважала всi "за" i "проти".

Микита Єгорович запiзнився на зустрiч зi своєю командою акванавтiв, зате вiн приїхав увечерi на своєму лiмузинi i урочисто вибачився, бо мав справдi переконливу причину.

А наступного ранку вiн зупинив свого автомобiля бiля мiського ринку, де працювали бульдозери, розвалюючи старi сарайчики, що вважалися магазинами, готуючи мiсце пiд новi примiщення. МАЗи завантажувалися кранами й вони вiд'їздили повнi глини, каменю й рiзного смiття. Дивився на цю картину Микита Єгорович, i в його головi народжувалися думки стратегiчного плану.

Довжелезнi дрючки-балки дещо пiдточенi шашiллю, може, на будiвництво дачi не згодяться, а для плота це те, що треба! Чому для плота? Та тому, що пiрс нiчого не дасть. В одному мiсцi опустиш свiй пристрiй, обдивишся - пусто, а далi що? Пiрс же не перенесеш. А плiт може обiйти все озеро. Тiльки плiт i нiяких вагань. Дiд не пiдведе. Все, що треба для озера, видасть! Микита Єгорович пiдiйшов до "шкоди" з довгим кузовом i повiв комерцiйну розмову про те, що отi стовпи, якi бульдозер закопує, слiд вiдiбрати й вiдвезти за мiсто. Водiй погодився, але сказав, що вибирати, виносити й навантажувати тут нiкому. Якщо це зробить хтось, вiн вiдвезе, хоча це й ризиковане, адже за мiсто. Не гаючи часу, Микита Єгорович погнав свого горбоконика за мiсто, на дачi за озером, а через годину автомобiль летiв назад, набитий хлоп'ятами. Мурахами заметушилися вони на розваллях, серед бiлої куряви. Тягли обсипанi глиною дрючки на тротуар i складали на купу. Що не скажи, коли люди в чомусь зацiкавленi, їх пiдганяти нi окриком, нi плакатом не треба.