Такi думки додавали сил i бажання працювати. Звичайно, з помiчниками про це нi гу-гу, малi ще займатися бiзнесом. Хоча, там у них, як-то кажуть, за бугром, бiзнес не вважається кримiналом, навпаки його прищiплюють з малих лiт. Може, тому вони й живуть по-людськи. Доки нашi акселерати шикуються на лiнiйках у таборах та цiлуються поза кущами, там такi їхнi ровесники займаються дiлом, входять в життя не утриманцями, що сидять на шиї у тата i держави, а повноправними громадянами, якi працюють, i мають...

Може, й своїх залучити до пошукiв? А що це дасть? Працюють вони й без того завзято, а на випадок невдачi, буде велике розчарування. Нi, мабуть, не треба. Робимо батискаф - спробу зануритися пiд воду. Якщо все гаразд, тодi будемо обдумувати подальшi плани, пов'язанi з морем.

Микита думав про хлопцiв, навiть гадки не маючи, що саме в цей час вони якраз перемивають його кiсточки. Дiвчаткам нiчого робити, i вони прийшли до хлопцiв у майстерню. Вони лише спостерiгали спочатку за дiями ровесникiв, слухали їхнi технiчнi розмови.

- А краще б зробити два отвори для рук, - мiркував Боцман. - Це ж просто, два отвори у бочцi, приварюємо два патрубки коротенькi, на них надiваємо гумовi гофрованi труби, на кiнцях - гумовi рукавицi.

- Просто та не дуже! - заперечував Володя. - Де ти вiзьмеш такi гумовi та ще й гофрованi труби? Ну, рукавицi, ясно, можна дiстати в електрикiв. А як прикрiпити трубу до металевого патрубка?

- Це елементарно. На хомутики вiзьмемо...

Каринка розглядала оцинковану бочку з привареними петлями, з отвором i квадратним вiконцем, до якого Володя пiдганяв прозору пластину плексигласу, з повагою, дивилася, як на щось недосяжне для її розуму, а Рая все морщила носика й намагалася причепитися будь до кого, пiдколоти, висловити свою недовiру. Одне слово, зануда та й годi.

- I в цьому вiдрi ви хочете пiд воду? - смикала вона плечиком. - Цiкаво, хто ж наважиться залiзти в цю мишоловку?