- Та я! - вигукнув Василько.

- Хiба що!

- Думаєш, тому, що малий? - втрутився в розмову Володя.

- Нi, тому що дурний ще, не розумiє.

- Тодi сам полiзу!

- Ой, теж менi Дiоген! - засмiялася Рая штучним смiхом. - Як же ти там помiстишся, хiба що частинами? - I знову смiх.

Володя не витримав i ловкими рухами забрався у бочку, присiв навпочiпки. Рая пiдiйшла ближче, зазирнула, нiби не вiрила, що бочка має дно, i, знизивши плечима, мовила:

- I все одно у вас нiчого не вийде.

- Ти так думаєш?

- Переконана. Самi ви нуль без палочки, а оцей ваш генеральний побавиться тиждень-другий i майне свiт за очi!

- Чого це вiн майне?

- А чого майнув Валентин Костянтинович?

- Ну, здрастє! Прирiвняла. Валентин Костянтинович одружився.

- Ви думаєте, що цей не може одружитись?

Останнiй аргумент примусив всiх замислитись. Рая торжествувала. Вона ходила вiд верстака до бочки, вiд бочки до стовпа з тисками, на яких Володя, затиснувши болта, прикручував гайку. Рая продовжувала:

- Одружиться ваш Микита Єгорович i тю-тю-у!

- Та ми й без нього, - почав було Володя, та Рая перебила.

- Опустите пiд воду бочку?

- Не вiриш?

- Чому? Вiрю. Опустити можна, та пiдняти як?

- Лебiдкою, як же ще! Бочка ж на ланцюгу.

- А як ланцюг обiрветься?

- Ой, та ну тебе! - вiдмахнувся Володя. - А як, а як!..

В цей час до дворика пiд'їхав на старенькому велосипедi чорнобородий дiдуган - сторож дач. Поставив машину в холодок i почав приглядатися до бочки, де Боцман прилагоджував гумову прокладку пiд патрубок.

- I що це буде? Чи секрет?

- Батискаф! - пояснив Василько, оскiльки старшi мовчали, а дiд чекав вiдповiдi. - Пiд воду пiрнати! Такий пiдводний човен! На дно опускається i там...

- Що?! - насторожився старий.

- Будемо ракiв ловити, - невдоволено пояснив Боцман, не любив, коли питають пiд руку.