Із пащі смерть; вогнем Горгони блискало

З очей, які загрожували Зевсові.

Ллє метнув стрілою недріманною

360]

На нього Зевс; упавши з неба, блискавка

Зухвалі нахваляння зупинила враз,

І спопелів він, просто в серце вражений;

Безтямним, розпростертим над протокою

Морською тілом він лежить, пригнічений

365]

Корінням Етни: на вершині сидячи,

Гефест кує залізо. Але вирвуться

Колись із верхогір'їв ріки полум'я

І язиками пожеруть неситими

Рясні поля Сіцілії родючої,

370]

У громі-блисках бурі вогнедишної

Тіфон всепожирущу лютість вивергне,

Сам громом Зевса на вугілля спалений.

Мене не потребуєш ти навчителем,

Отож, як сам умієш, і рятуй себе.

375]

Свою недолю до кінця я витерплю,

Аж поки гнів у серці вщухне Зевсовім.

ОКЕАН

Чи й досі, Прометею, ти не відаєш,

Що слово - лікар гніву найлютішого?

ПРОМЕТЕЙ

Коли завчасно стримувати в серці гнів,

330]

А не тоді гасити, як налає він.

ОКЕАН

Скажи мені, що бачиш небезпечного

В моєму піклуванні та відважності?

ПРОМЕТЕЙ

І нерозважну простоту, і марний труд.»

ОКЕАН

На хворість цю послабувать дозволь мені, -

385]

Дурним здаватись - вигідно розумному.

ПРОМЕТЕЙ

І цю провину за мою вважатимуть.

ОКЕАН

То цим мене додому ти спроваджуєш?

ПРОМЕТЕЙ

Щоб не придбав ти ворога плачем оцим!

ОКЕАН

Того, що на престолі всемогутньому?

ПРОМЕТЕЙ

390]

Остерігайся серце прогнівить йому:

ОКЕАН

Повчальна, Прометею, ця біда твоя

ПРОМЕТЕЙ

Рушай, іди - тримайся свого розуму.