Журно журкочуть прозорі струмки,-

435]

Джерела рік жалем спливають.

ПРОМЕТЕЙ

Не думайте, що то з сваволі й гордощів

Мовчу я,- в грудях серце розривається,

Коли погляну на оцю ганьбу свою!

Хто, як не я, новітнім божествам оцим

440]

Розподілив почесної судьби дари?

Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це,-

Ось про недолю смертних ви послухайте:

То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,

Я наділив їх мудрою розважністю.

445]

Не для докору людям це розказую,-

Лише щоб силу показать дарів моїх.

Вони раніше й дивлячись не бачили

І слухавши не чули, в соннім маренні

Ціле життя без просвітку блукаючи.

450]

Не знали ні теслярства, ні підсонячних

Домів із цегли, а в землі селилися,

Мов комашня моторна, десь у темряві

Печер глибоких, сонцем не осяяних.

І певної ще не було прикмети в них

455]

Для зим холодних, і весни квітучої,

І золотого літа плодоносного.

Весь труд їх був без тями. Таємничий схід

І захід зір небесних пояснив я їм.

З усіх наук найвидатпішу винайшов

460]

Науку чисел, ще й письмен сполучення

І творчу дав їм пам'ять - цю праматір муз.

І в ярма перший уярмив тварини я,

Щоб у важкій роботі, приневолені,

Людей своїми заступили спинами.

465]

Я віжколюбних коней в колісниці впріг -

Забагатілих розкошів оздоблення.

Хто, як не я, для мореплавців вигадав

Між хвиль летючі льнянокрилі повози?

Для смертних всі знаряддя ці я винайшов,

470]

Собі ж, бездольний, не знайду я способу,

Як із біди своєї увільнитися.

ХОР

Вже й розум губиш у гапебних муках ти!