Феофан. А тебе хто пита? Раз переїбу, й харош.

Максуд множить. Сабур нiяково мовчить.

Феофан. Що мовчиш? Шо не ясно? Зараз, бачу, Кербабая вiдчинено!

Сабур швидко вiдчиняє Кербабая, який скрипить, i знову становиться раком. Максуд витирате, що помножив.

Арнольд (сiда на Сабура). I нахуя отой мудак множить? (Показує на Максуда).

Феофан (сiда на Сабура). Щоб було дохуя.

Борис (противним пiсклявим голосом). Мамка кудись залетiла пiд три чорти, а я тут сижу i їсти хочу.

Арнольд (Феофану). Накрий його, щоб не пиздiв.

Феофан накрива Бориса своїм тiлом. Деякий час тихо, тiки Максуд страшно стучить крейдою по залiзу.

Арнольд (Сабуру). Закрий Кербабая, дме!

Арнольд важко плюхається з Сабура i повзе вздовж плота. Сабур зачиняє Кербабая, який знову скрипить. Максуд множить. Весь цей час Феофан стоїть раком, накриваючи Бориса.

Феофан. I довго менi отак стоять?

Кербабай рипить. Максуд стучить крейдою по залiзу.

Арнольд. Вже весь плiт обповз, твою мать у кишки!

Борис (з-пiд Феофана). Я манав оце повзання! Я їсти хочу!

Арнольд. Ти диви, його накрили, а вiн пиздить!

Сабур. Ач, який! Їсти хоче! А ми не хочемо?

Феофан. Салага хуєв! Зараз, бачу, Кербабая вiдчинено!

Сабур вiдчиняє Кербабая i знову становиться раком. Кербабай рипить. Максуд витирате, що помножив, здирає ржаву дошку i пиздить її ногами. Всi з пострахом дивляться на Максуда. Максуд викида дошку у воду, де вона тоне. Зачиняє Кербабая, садиться на Сабура i витирає пiт.