Микола Гнатович, сiльський утопiст.

Цицькiн, сiльський детектив.

Кiндрат Омелянович, сiльський учитель.

пiдарас Вєня, сiльський недоумок.

На сценi невеличкий будиночок. Злiва на будиночку напис — «Карасiн», справа напис — «Магазiн». Бiля магазину лежать недбайливо покинутi в пилюку лiсапеди. В невеликому промiжутку мiж написами «Карасiн» i «Магазiн» сидить Микола Гнатович, сiльський утопiст, i пале «Сєвєр». Входить Кiндрат Омелянович, сiльський учитель.

Кiндрат Омелянович. Ви чули, Микола Гнатович, амєрiканскiй авiаносєц взорвался. Много погiбло, но говорят тiка боцман успєл зiскочить, но пальцi на ногах всi геть чисто поодривало.

Микола Гнатович. У нiх развєдка дуже харашо работаєт. Када у нас хто iдьот срать, то онi уже i знают.

Кiндрат Омелянович хмикає.

Микола Гнатович. Хи, а як ви думали!

Обоє замислено мовчать, при чому Микола Гнатович пальцем видовбува з вуха чималий шмат сiрки i з цiкавiстю на нього дивиться. Входить Цицькiн, сiльський детектив. Пiд час розмови Миколи Гнатовича i Кiндрата Омеляновича вiн з насолодою сцяв у холодку i все чув.

Цицькiн (застьобує штани). Та развєдка щас до пизди, шоб ви знали. Щас хто пєрвий нажмьот кнопку, той i буде кашу наябувать.

Микола Гнатович. Колись нiяких кнопок не було, а люди були здоровi i жили сто двадцять лiт.