_{Перекладено за виданням: Богомил Райнов, Денят не си личи по заранта. Български писател, София, 1981.}

Не знаю, як в інших сферах людської діяльності, але я давно переконався, що в нашій сфері значно більше історій, які добре починаються, ніж таких, які добре закінчуються. Взагалі, в наших колах приказка «Ранок день визначає» — не дуже популярна; що більше збігає років, то більше пересвідчуєшся, що сонячний ранок не завжди провіщає погожий день.

Звичайно, наша професія така, що треба передбачати все й носити парасольку навіть тоді, коли над головою безхмарне небо. Інакше кажучи, працюєш за детально обміркованим планом, озброєний всілякими запасними варіантами на випадок, якщо події розвиватимуться не так, як сподіваєшся. Тільки коли все перевертається догори ногами, годі дивуватися, що тобі таки бракує необхідного варіанта. Доводиться змінювати напрямок, кидатись у той чи той бік, імпровізувати й сходити з надійних рейок плану в підступний морок ризику. А коли ти змушений щось вирішувати негайно, бо загрожує небезпека, шанси помилитися неймовірно збільшуються.

Автострада Брюссель — Льєж, якою я оце зараз їду, така простора й зручна, що аж нудно тримати кермо, і, мабуть, саме нудьга навертає мене на отакі роздуми — не дуже цікаві й не такі вже й нові. І думаєш ти про все це якось машинально, без емоцій, особливо коли, як у даному випадку, операція лишилася позаду і її було здійснено майже за планом. А таке — як я вже казав — трапляється не кожного дня.