За цілковитої ізоляції, в якій я опинився, лишається єдина — непевна — можливість вийти на зв'язок — це Людина з Вісбадена. За інших обставин цю можливість треба було б відкинути. Питання контактів у нашій роботі завжди строго узгоджується з деякими іншими питаннями, як-от: навіщо, з ким, коли і як. І взагалі не заведено ходити в гості без дозволу. Це за нормальних обставин. А якщо немає іншого виходу…

Невідомо, в якому становищі той чоловік з Вісбадена — чи не перебуває він сам під наглядом. Невідомо, як зв'язатися з ним після того, як ти опинився в полоні. Невідомо, яку залишити адресу, щоб тебе знайшли свої. Невідомо навіть, чи зможуть вчасно передати твоє послання, бо, якщо його одержать уже після того, як ти опинишся в якомусь поліцейському підвалі, навряд чи буде велика користь від твоїх письмових вправ…

Безліч питань, які треба обміркувати. Отож кури й думай. Кажуть, що курити шкідливо, але мислити завжди корисно. Якщо не розв'яжеш своїх проблем, то хоча б прожени безсоння…

Коли і як я заснув, не знаю. Прокидаюсь тому, що біля моєї голови м'яко, але настирливо дзеленчить телефон. Розплющую очі. Надворі вже день.

— Альбере, ви вже снідали? — лунає в трубці приємний жіночий голос.

— Ні. Під час сну я ніколи не снідаю.

— Тоді ми могли б поснідати разом десь за півгодини…

— Гаразд. Я встигну зібратися.

Півгодини, звичайно, цілком досить, щоб поголитися, прийняти душ і вдягтися. Але наказовий тон, яким дама говорила зі мною, мені не сподобався, і я виходжу до неї аж через сорок хвилин.

Мод сидить за столом, ніяк не виказуючи свого ставлення до того факту, що я спізнився. Десята година ранку. Простора їдальня порожня.