Мабуть, цими фізичними ознаками й вичерпується вся оригінальність секс-бомби, бо те, що вона говорить, мало чим відрізняється від балаканини першої-ліпшої секретарки чи друкарки.

Сандра наче мене не помічає; це дуже зручно, бо звільняє мене від потреби шукати теми для світської розмови. І все ж, коли ця дивна пара трохи згодом залишає нас, секс-бомба, прощаючись з Мод, не забуває кинути й мені:

— До побачення, містере Каре.

Ми змушені ще десять хвилин сумувати в затишному закладі. Очі дами вже не стежать за входом. Якщо вона сподівались із кимось тут зустрітися, то це була, очевидно, зустріч із Сандрою, хоч я й не розумію сенсу цього побачення.

— Вам набридло? — по паузі запитує Мод.

— Пробую звикнути.

— Моя подруга вам не сподобалась?

— А треба, щоб вона мені сподобалась? — ухильно відповідаю я, вірний правилу: ніколи не вихваляй перед жінкою іншу жінку.

— Ви досить довго її роздивлялись.

— Не треба перебільшувати. Коли нема чого робити, можна розглядати й носок свого черевика.

— Шкодую, що довела вас до такого стану. І складаю зброю. Відтепер ініціатива у ваших руках.

Виходимо з «Глобуса» й беремо курс знову в напрямку вокзалу — туди, де міститься нічний квартал. Тротуари, освітлені неоновими вогнями великих магазинів, безлюдні; автомобільний рух зменшився. В довколишній порожнечі й тиші ці просторі вулиці й модерні споруди з бетону й скла мають ще незатишніший вигляд, ніж удень.

У нічному кварталі — все зовсім інакше, тут вирує життя. Бари й кабаре приваблюють перехожих рожевим і червоним сяйвом, вигуками портьє й великими фотознімками голих красунь, які, можливо, й не беруть участі в програмі закладу. Вулицею в обох напрямках вештаються міські гульвіси, туристи й сутенери.

Звертаємо навмання в якусь бетонну арку, увінчану цнотливо-білим неоновим написом «Ерос», і потрапляємо в справжній лабіринт глухих коридорів, під стінами яких стоять жінки в надміру коротких сукнях, хоч мода на міні вже давно минула, й надміру оголені… А з приміщень тягне холодом і вогкістю.