9 Коли у небуття і ймення наше кане, Не згасне сонечко у небі полум'яне. Нас не було, та світ не був від того гірший; Він не погіршає й тоді, як нас не стане. 10 Хіба не дивно, що пани чиновні, Самим собі нудні, хоч горді зовні, До кожного, хто здирство зневажає, Такого пишного презирства повні? 11 У кого кожний день в запасі півкоржа, У кого свій садок і хата не чужа, Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має, У того світлий зір і радісна душа. 12 О світе! Знаєш сам, які твої діла! Сидиш недвигою у башті гніту й зла! Одним добро даєш, а іншим — лихо! Тільки Це й знаєш ти, осел! Ні, гірший від осла! 13 О Доле! Бідний нам ти приділяєш пай! Звільни ж мене з тенет, за ворога не май! Якщо ти з дурнями й низькими накладаєш, — Ну що ж, тоді й мене за йолопа вважай! 14 Ті, що поклони б'ють, наслідують ослам, Бо служать шахраям, шахрайський возять крам І найдивніше те, що під покровом віри Живуть кафірами* і продають іслам!

* Кафір — «невірний» у мусульманському світі.

15 В Каабі, в капищах, — дух рабства і покори. Співають рабству гімн церковні дзвони й хори, Міхраби*, храми, хрест — та це ж усе ознаки Терпіння рабського, його міцні підпори!

* Міхраб — заглиблення в стіні мечеті.

16 Ви думкою найвищого сягнули, Про Всеблагого теревені гнули, А в тайне прозирнути не змогли: Налепеталися — й навік заснули.