Дно човна практично було плоским. Посередині йшла, наче хребет, станова планка, ділячи човен на дві частини і утворюючи щось схоже на кіль, який збільшував стійкість судна на морі і разом з тим не чинив зайвого опору хвилям. Коли дув вітер, човен рухався за допомогою прямокутного вітрила площею три квадратних метри. На жаль, вітрило це напиналося на щоглі, прилаштованій майже на носі човна, і це заважало рухатись проти вітру. Та все ж судно могло трохи маневрувати, маючи два допоміжних стерна, припасованих до бортів.

Лишалося тільки одержати дозвіл на плавання. Дехто, мабуть, думає, що це звичайна собі формальність. Насправді, все було не так просто, як здавалося на перший погляд, і мушу визнати, іноді я просто побоювався, що експедиція не відбудеться. Ще одна перешкода: в останню хвилину я довідуюся, що Ван Хемсберген не може пливти зі мною. Що ж, доведеться вирушити вдвох з Джеком Пальмером.

За кілька днів до відплиття я з подивом дізнався, що суд департаменту Нор заочно наклав на мене штраф у дві тисячі франків за порушення правил навігації у відкритому морі. Не гаючи часу, я сів у поїзд і поїхав опротестувати це рішення й виправдати себе.

Друга дія «Комічної інтермедії» відбулася в урочистій обстановці кримінального суду. Мене звинувачують у тому, що я без дозволу використав для плавання у відкритому морі судно, яке тут називають «човном для прогулянки».

Я прошу слова.

— Пане суддя, мене дивує той факт, що до відповідальності притягнуто лише мене, хоч я був тільки пасажиром на човні, яким керував його власник. По-друге, я хочу знати: чи одержав би я дозвіл на плавання у відкритому морі в тому разі, коли б став домагатися його?

— Ніхто не забороняв би вам пливти і не давав би такого дозволу. Це не обов'язково.

— То чому ж тоді…

Але тут схопився з місця пан помічник прокурора. Досі він сидів ані пари з вуст, а тепер вибухнув злою, уїдливою промовою: