— Але ж «Єретик» має щоглу заввишки два метри! З такою антеною жоден передавач не буде працювати.

— ???

— Може, ви використаєте антену, прив'язану до повітряного шара-зонда або ж розсувну?

— Еге ж, звичайно!

— Цікаво, а що воно за приймач у вас?

— Про це не турбуйтеся.

— А робоча хвиля?

— Десять мегациклів (тридцять метрів).

Мій нещасний апарат на таких хвилях нізащо б не пробився крізь потужні трансляції інших станцій.

Знову дзвонимо і знову чуємо у відповідь:

— Ні про що не турбуйтесь!

П'ятниця, 23 травня. До Монако приїхав представник фірми.

— Мене відряджено, щоб усе підготувати, — повідомляє він. — Апаратура буде завтра.

Ми пояснюємо йому, як склалися справи. Він приголомшено мимрить:

— Ну, знаєте, оце втнули!

П'ятниця. Вже полудень, а нікого й нічого немає.

Жан Ферре бігає, наче лев у клітці.

Аж ось дзвонять:

«Ми зараз приїдемо!»

15 годин, 16 годин, 17 годин. Любителі Монако та Ніцци вкрай здивовані й обурені легковажністю швейцарських радіотехніків, на яких ми цілком поклалися.

24 травня. Відплиття призначено на 15-ту годину. Об 11-й годині кілька радіотехніків нарешті приїздять до Монако.

Представник радіостанції кидається до Жана Ферре.

— З ким я можу домовитись про надання нам виняткового права?

Жан витріщив на нього очі. Виняткового права? Якого виняткового права? Адже йдеться про допомогу двом «потерпілим від корабельної аварії». Вони ризикують власним життям, щоб зберегти життя іншим!

— Я кажу про надання нам виняткового права на трансляцію ваших радіопередач. Зараз ви все зрозумієте. Якщо я матиму виняткове право на ці передачі, то зможу продати їх Бі-Бі-Сі, а можливо, навіть американцям!

Поки вони розмовляють, я розглядаю апаратуру. Передавач — гола схема, зібрана на панелі. Вона нічим не закрита. Такі схеми навіть у радіомайстернях кладуть на стіл дуже обережно. Приймач — звичайнісінький, батарейний, його можна купити де завгодно. Лише генератор справді добрий.