Є ще й другий тип суден — це ті, що підтримують зв'язок з берегом через певні проміжки часу: через 6,12, а інколи навіть і через 24 години. З моменту прийняття останнього сигналу минає багато часу, і судно встигає відпливати на значну відстань. Тоді важко встановити, де сталася катастрофа, і знайти всіх, кому пощастило врятуватись. Такі аварії найчастіше трапляються з кораблями-«бродягами» — великими траулерами, вантажними пароплавами і рибальськими суднами.

Потерпілим саме з цих суден я й хотів подати своїм експериментом дійову, справжню допомогу.

Що робиться зараз для їх врятування? Я був приголомшений, коли довідався, що цих людей заздалегідь вважають за мерців. Найбільше, що роблять у найсприятливіших умовах, — це організовують розшуки нещасних протягом десяти днів. Практично розшуки нічого не дають, бо на морі неможливо знайти сліди потерпілих. Через десять днів, за якимись «нормами» нашої цивілізації, розшуки припиняються. В усіх випадках вважають, що після десяти днів марно сподіватися знайти живими людей, яким пощастило врятуватися із затонулого корабля. Це пояснюють тим, що нібито ні людина, ні спорядження в таких умовах не можуть довго витримати.

Треба було повернути в серця цих нещасних надію на порятунок. Тисячі вдів щороку— ось причина, заради якої варто було ризикнути однією людиною.

Я заходився збирати повну бібліографію з таких питань:

а) корабельні катастрофи в минулому та їх вивчення;

б) підтримка життя потерпілих після катастрофи;

в) риби та їх будова;

г) способи ловлі риб;