У наші часи люди, що їх досвід наділив внутрішнім сприйняттям, яке швидко й послідовно всотує в себе, наче з полотна художника, найбільш контрастні краєвиди землі, легко можуть охопити своїм поглядом усю сукупність Стрьомфіорду. Мабуть, тільки вони зуміють пробратися між покрученими рифами перешийка, де вирує море, проплисти на його хвилях уздовж вічних уступів Фальбергу, білі піраміди якого сягають хмарок у завжди перлинно-сірому небі, милуватися гарним плесом затоки, слухати шум Сігу, що котиться вниз довгими струмками й падає на дивовижне скупчення безладно розкиданих дерев, що то стирчать, то ховаються між брилами гнейсу, потім перепочити на мальовничому лоні, яке відкривають присадкуваті пагорби Ярвіса, де буяє багатюща північна рослинність: онде похилилися стрункі, мов дівчата, берези, а там задумливо стоять вікові, із замшілими стовбурами буки; серед чорних ялиць та ланд пурпурового й з різноманітними відтінками вересу проступають усі контрасти зелені й мінливої білини; і нарешті — всі барви, всі пахощі цієї дивовижної, ще непізнаної флори. Окиньте поглядом пропорції цих амфітеатрів, пориньте в хмари, сховайтесь у заглибину між скелями, де перепочивають акули, то вам не захочеться думати ні про багатство, ні про поетичність цієї норвезької місцевості! А чи ваша думка могла б бути така неосяжна, як океан, що омиває цей край, така примхлива, як фантастичні фігури, що їх утворюють тутешні ліси, хмари, тіні й переливи світла? Бачите над узбережними луками, на останній складці землі, яка петляє попід високими пагорбами Ярвіса, дві-три сотні будиночків, вкритих невером — своєрідним покриттям із березової кори? Будиночки зовсім ветхі й пласкі, схожі на розкиданих вітром по листку шовковиці шовкопрядів. Над цими скромними, тихими оселями височіє простенька церква, що так гармоніює з убогістю села. З тильного боку церкви простягся цвинтар, трохи далі стоїть будинок священика. А ще вище, на горбку, видніє єдина тут кам’яниця, яку місцеві жителі назвали шведський замок.