І справді, за тридцять років до того, як почалася ця історія, сюди зі Швеції приїхав один багач і, поселившись у Ярвісі, намагався ще дужче забагатіти. Цей будинок, споруджений з метою спонукати місцевих жителів збудувати й собі такі самі оселі, привертав до себе увагу своєю міцністю й довколишнім муром, таким рідкісним у Норвегії, де, незважаючи на силу-силенну каміння, для всіх огорож використовують тільки дерево, яким обносять навіть поля. Отак захищений від снігу, будинок височів на горбку посеред просторого подвір’я. Над його вікнами нависали дашки, своєрідні незвичайні виступи, що спиралися на товсті обтесані ялинові стовпи, які надають північним спорудам архаїчного вигляду. З-під цих дашків дуже легко можна було побачити дику голизну Фальбергу, порівняти неосяжне плесо моря з крихітною пінистою затокою, послухати шум широкої течії Сігу, що здалеку здавалася непорушною, хоч вона й спадала в свою гранітну чашу, обрамлену північним глетчером; нарешті можна окинути поглядом увесь краєвид, де відбудуться надприродні й водночас прості події цієї історії.

Зима з 1799 на 1800 рік була одна з найлютіших, які запам’яталися європейцям; Норвезьке море цілком покрилося кригою у фіордах, що звичайно через могутні прибої не замерзають. Сильний вітер, схожий на східні іспанські вітри, зовсім змів сніг із криги в Стрьомфіорді, скинувши його в глибини затоки. Вже давно жителі Ярвіс не мали змоги бачити взимку, як у дзеркальній гладіні вод відбиваються барви неба — це дивовижне видовище між горами, уступи яких стиралися під товстими шарами снігу й найстрімкіші гребені й найглибші лощинки утворювали лише ледь помітні складки на величезній туніці, накинутій природою на цей краєвид, о цій порі край сумний і монотонний. Довгі струмені води Сігу, що враз замерзли, описували над водоспадом величезну дугу, під якою місцеві жителі могли знайти захисток від вихорів, коли б хтось з них наважився вирушити в мандрівку по цьому краю. Одначе небезпеки, що їх таїли в собі найкоротші подорожі, тримали вдома найбезстрашніших мисливців, бо вони боялися, що не зможуть розпізнати вузькі стежки, які промчали понад безоднями, в ущелинах та по схилах.