Десь неподалiк пролунав чистий та мелодiйний, мов срiбнi дзвiночки, смiх. Кевiн зупинив свого коня i прислухався. Вiд озера, до якого вiн прямував, долинав дiвочий спiв, що раз по раз переривався вибухами веселого, життєрадiсного смiху. Усiх слiв годi було розiбрати, проте Кевiн одразу впiзнав досить популярну (i не зовсiм пристойну) пiсню про любовнi пригоди молодої дружини пiдстаркуватого вельможi. Також вiн вiдзначив, що незнайомка спiвала валiйською мовою — а тут, на пiвночi Логрiсу, це була неабияка рiдкiсть.

Кевiн зiскочив з коня i прив’язав поводи до найближчого дерева. Решту шляху подолав пiшки, йшов тихо i вкрадливо, з обережнiстю хижака на полюваннi. Проминувши заростi чагарника, вiн опинився на краю невеликої галявини перед спокiйним лiсовим озером — одним iз багатьох таких озер у цьому озерному краї, Лохланi.

Великий кущ дикої смородини надiйно ховав його вiд чарiвної юної дiвчини рокiв вiсiмнадцяти з довгим, до самої талiї, золотаво-рудим волоссям. Вона розгулювала галявиною, збираючи лiсовi квiти, спiвала пiсню i пiсля кожного куплету заходилася дзвiнким смiхом. Дiвчина була надзвичайно вродлива, до того ж вона була цiлком гола, i приголомшений Кевiн нiяк не мiг вiдвести вiд неї погляду. Вiн був чемним i вихованим юнаком, тож чудово розумiв, що йому слiд негайно пiти звiдси, а проте, паленiючи вiд сорому, все ж продовжував пiдглядати, не в змозi навiть рушити з мiсця. Кевiн був не лише чемним i вихованим юнаком, а був просто двадцятирiчним юнаком з абсолютно нормальною для його вiку реакцiєю на гарних та голих дiвчат.

Тим часом дiвчина, доспiвавши до кiнця пiсню, дбайливо поклала зiбраний букет на траву й пiдiйшла до сусiднього вiд Кевiна куща, де висiв пiсля прання її одяг: панчохи, сорочка, спiдницi й ошатна шовкова сукня — щоправда, вже поношена, а мiсцями розiрвана. Зблизька вона справляла ще звабливiше враження й була така жадана, що Кевiн не витримав i голосно застогнав.