— Я помiтив, що за столом ти майже нiчого не пив, — сказав Колiн, перейшовши на дружнє „ти”. — От i подумав, що ми можемо трохи побалакати за чаркою.

Кевiн охоче погодився. Уперше вiд часу зустрiчi з Дейдрою вiн залишався на нiч у цнотливiй самотностi i мав велику пiдозру, що сьогоднi не засне. А цiкава розмова з молодшим принцом (який, на вiдмiну вiд старшого, подобався йому) була непоганою альтернативою похмурим роздумам наодинцi з собою.

Колiн поставив пляшку й келихи на стiл, потiм повернувся до дверей i швидко провiв пальцями по одвiрку. Прямокутник дверей тьмяно засвiтився, мов намазаний фосфором, а за секунду згас.

— Взагалi, слуги бояться пiдслуховувати мої розмови, — пояснив вiн. — Але зайва обережнiсть не зашкодить.

Вони влаштувалися за столом. Колiн наповнив обидва келихи й пiдняв свiй.

— За нас. Щоб усе було гаразд.

— Щоб усе було гаразд, — повторив Кевiн.

— Тiльки обережно, — останньої митi попередив Колiн. — Не поперхнися. Це справжнє вiскi з Iрландiї, не мiсцевi помиї.

Вони випили. Колiн дiстав з бiчної кишенi невелику скриньку, поклав її на стiл i вiдкинув кришку.

— Пригощайся.

Кевiн похитав головою:

— Дякую, не палю. Але тютюновий дим менi не заважає.

— От i добре. — Колiн вичаклував вогонь i розкурив сигару. — Я чув твою загадкову iсторiю, Кевiне МакШон, i тепер переконався, що чутки не перебiльшують. Твоя шпага справила на мене величезне враження. Вона аж пломенiє чарами. Можна подивитись на неї зблизька?

— Певна рiч, — вiдповiв Кевiн.

Вiн устав зi стiльця, пiдiйшов до скринi, де тримав свої найцiннiшi речi й дiстав звiдти шпагу в шитих срiблом пiхвах. Вiдтак повернувся до столу й передав її Колiну.

Колiн видобув шпагу з пiхв i став уважно розглядати її клинок. Червоний камiнь, що висiв у його на грудях, запалахкотiв слабким мерехтливим свiтлом. Кевiн здогадався, що для вивчення шпаги Колiн вдається до магiї.