За кiлька хвилин вiн пiдвiв на Кевiна захоплений погляд i заздрiсно мовив:

— Це просто надзвичайно! Клинок скрiплений дуже хитрими чарами. Я так i не зрозумiв їх до кiнця... — Тут Колiн нiяково всмiхнувся й додав: — А якщо чесно, я їх зовсiм не зрозумiв... Слухай, МакШоне, ти не дозволиш менi взяти шпагу до ранку. Я спробую розiбратися в її чарах. Не заперечуєш?

— Звiсно, нi, принце.

— Називай мене на iм’я, — запропонував Колiн. — Ти Дейдрин друг, а її друзi — мої друзi.

— Гаразд, Колiне. Можеш взяти шпагу. Тiльки не зруйнуй чари.

— Я буду обережний, — пообiцяв вiн. — До того ж цi чари скрiпленi намертво. Навiть за великого бажання я не зможу їм зашкодити.

Колiн повернув шпагу до пiхв i вiдклав її вбiк.

— I ще одне. Можна глянути на твiй перстень?

На вiдмiну вiд клинка, з перснем Колiн возився недовго i незабаром повернув його Кевiновi.

— Глухий номер, — досадливо буркнув вiн. — Тут такий мiцний захист, що я не знаю, як до нього пiдступитися. Та одне ясно: i перстень, i шпага — надзвичайно потужнi магiчнi iнструменти. А ще й твоє загадкове походження... Я просто не йму вiри, що ти не чаклун. У тебе має бути Дар. Геть усе свiдчить про це.

Кевiнове серце закалатало.

— Наш мiсцевий вiдун не знайшов у мене Дару, — з боязкою надiєю проказав вiн.

— Етар Альварсон? — Колiн скептично пхикнув. — Та що може тямити вiдун у справжнiй магiї! У порiвняннi з ним навiть мiй брат Емрiс може видатися могутнiм чаклуном. До речi, ти знаєш, хто такi вiдуни?

— I хто ж?

— Тi самi чаклуни, але з непробудженим Даром. Вони лише догоджають силам, а не керують ними, вони марiонетки в руках стихiй.

— Проте, вони на щось годнi, — сумно заперечив Кевiн; iскра надiї, що була зажеврiла в його серцi, згасла.— Якби я мав непробуджений Дар, то змiг би виробляти вiдунськi штучки.