Нарешті Скіпур відірвався від м’яса, підставив рабу чашу, той почав наливати, але цар зупинив його коротким жестом, підважив чашу на долоні й засміявся щасливо.

— Кажеш, Агал перевершив тебе, — обернувся до грека й хитро примружився. — І я бачу, що перевершив. — Нараз поставив чашу на повстяний килим, спритно витяг з-під сорочки мішечок з сиром’ятної шкіри, важкий і туго напханий, підкинув на долоні й подав майстрові. — Добра робота вимагає доброї платні, — мовив тоном, що виключає заперечення. — Тримай, Понтакле, тут чисте золото, бо тільки ним можна оцінити те, що ти зробив для Агала.

Певно, він чекав якщо не захоплення, то принаймні вдячності, але грек заперечливо похитав головою й відповів переконано:

— Ні, царю, справжня майстерність і справжнє мистецтво вищі од золота. їм нема ціни, і я не хочу брати твоїх грошей. Бо в Агала я вклав не тільки свій досвід і знання, а частку душі, мабуть, віддав більше, ніж синові, — Анаксагор не завжди розумів мене, а Агал узяв усе, що я знав, скажу навіть, зараз він знає більше за мене, він не лише копіює, але й творить, і ця чаша тільки початок.

Скіпур задумливо кивнув головою.

— Йому робити інше…

Понтакл відпив вина, зиркнув з цікавістю.

— Ти хочеш сказати?.. — запитав невпевнено.

— Так, — зрозумів його Скіпур, — доля майстра, навіть найкращого, не для нащадка царського роду.

— Але для чого ж ти віддав його до мене в навчання? — стенув плечима грек.

— Це довга розмова, і не знаю, чи збагнеш.

— Може, й збагну!.. — різко відповів Понтакл. Його щоки взялися рожевими плямами — трохи сп’янів і вино додало сміливості. — Але слухай мене, Скіпуре. Цей хлопець, — поклав руку на Агалове плече, — може стати гордістю всього вашого племені, а не тільки твого роду, Скіпуре, всіх скіфів, бо розум і талант — єдине, що піднімається над владою й пихою і перемагає їх.