А може, й справді десь є такі ж білі табуни?

Ще дід розповідав Агалові, що гам, де сходить сонце, далеко-далеко, куди не потрапляв ніхто з їхнього роду, тече серед степів ріка ще ширша й повноводніша за Борисфен, але й це, либонь, була казка, бо хіба може існувати на світі більша й могутніша ріка?..

Греки, правда, казали, що десь за Понтом Евксинським в полудневих краях вливається в море ріка, до витоків якої ще не допливала жодна людина, що вода в тій ріці каламутна й живуть в ній зубаті дракони, котрі пожирають людей Ріка та буцімто не замерзає, і тамтешні люди ніколи не бачили снігу.

Агал вірив і не вірив тим байкам, бо хіба можуть бути такі ріки, щоб узимку не замерзали?!

Понтакл твердив, що сонце над тією каламутною річкою стоїть завжди високо. Певно, так забажалося богам, проте Агал тільки посміхався: хіба існують боги, могутніші за їхніх, скіфських? Навіть сам Зевес не може помірятись з ними силою, дарма що греки спорудили йому великий храм в Ольвії. Скіфські боги живуть і кочують степом разом з людьми, вони завжди поруч, коли їх добре попросити, вони приженуть дощ чи, навпаки, розсіють хмари, втихомирять злих духів і вилікують недужого.

Агал знав, чому його боги могутніші од грецьких. Бо ті мають владу лише в Ольвії, оточеній товстими стінами, може, ще над навколишніми степами, де греки вирощують виноград та пшеницю, а далі починаються володіння його богів, і нема їм кінця, хіба, либонь, далеко на півночі, де кінчаються степи й починаються густі ліси і де живуть зовсім інші племена, котрі полюють на диких звірів і продають скіфам бджолиний мед та хутра…

Агал заплющив очі і уявив собі цей ліс: суціль дуби з широкими галявинами, певно, гарно ходити таким лісом у літню спеку — пахне медовими травами, а не гірким полином, прохолодно, щебечуть птахи, й дерева шепочуться між собою.