Колись він обов’язково подасться до справжнього лісу, побачить лісові квіти й почує розмову дубів.

І все на землі гарне й красиве. Он як чайки скиглять і кидаються в теплу воду лиману…

Біля берега в гавані, за високою міською стіною, стоять на причалі грецькі галери із спущеними вітрилами, вони прийшли до Ольвії сьогодні вранці. Раби зносять вузькими дерев’яними східцями амфори з терпким вином та оливковою олією. Агал чув, що на одному із суден привезли дві мармурові статуї для ольвійських храмів і що робили їх у самих Афінах. Хлопець хотів якнайшвидше побачити це біломармурове диво. Він міг годинами дивитися на статуї: не вірилося, що таку красу створено людськими руками. Які ж то проникливі очі, котрі побачили в безформній мармуровій брилі живого бога, що, здається, ось-ось зійде з важкого п’єдесталу й змішається з натовпом поважних греків у довгих білих хітонах.

Мармуровий одяг на статуї легкий, спадає з плечей невимушено, й вітер наче ворушить його зборки…

Агал сів між бійницями стіни, звісивши ноги, взуті у грецькі сандалії з довгими вузькими ремінцями. Стіна довкола Ольвії як дорога, принаймні ширша за бічні міські вулиці, і висока: одразу попід нею глибокий яр. Здається, нема в світі сили, яка б здолала цей неприступний мур. Колись підступали до фортеці війська македонського царя, котрий прославився багатьма перемогами, а Ольвія вистояла, її стіни завтовшки у два Агалових зрости, їх не могли пробити навіть потужні облогові машини. Ольвіополіти й досі пишаються цим, і варто якомусь купцеві з Херсонеса чи Пантікапея похвалитися величчю свого міста, як вони зневажливо знизують плечима: може, якийсь із храмів там і більший за наш, але хто може виміряти відвагу ольвійських громадян? Нащадків тих, перших, хто ступив колись на ці дикі береги й тулився попервах у землянках. Так, на місці квітучої Ольвії були землянки, не існувало ні стін, ні сторожі, і диких кочівників стримували тільки відвага та упертість перших поселенців.