Стояв, дивився зачаровано і не чув, що Скіпур кличе його. Нарешті отямився, скочив на воза й наблизився до дівчини.

Виявилась вона не такою вже й високою, як здавалося, на голову нижчою від нього, проте все ж вирізнялася серед скіфських жінок, переважно низьких і схильних до повноти уже в дівочому віці. Може, мати ЇЇ була гречанкою, але розріз очей, великих і сливовидних, та все ж косо поставлених, вилицювате обличчя й м’яке підборіддя виказували її походження, і Агал зрозумів, що перед ним улюблена Скіпурова дочка Савія. Він пам’ятав її ще дівчинкою, незграбною і задерикуватою, яка полюбляла скакати на напівоб’їжджених кобилицях. Божевільна гра, в якій дуже легко зламати собі шию або попасти під кінські копита.

А тепер на нього дивиться справжня жінка, іскорки цікавості спалахують в її очах, либонь, вона знає собі ціну й звикла до уважних чоловічих поглядів — тільки удала, що знітилася, і опустила очі, проте одразу підвела їх. Агал стояв розгублений і чув, як стукає його серце.

Скіпур зрозумів хлопця одразу.

— Подобається? — запитав без церемоній — вони були чоловіки й не мусили критися перед жінкою, нехай навіть улюбленою дочкою: все одно вона мала коритися чоловікам.

— Так, — нахилив голову Агал.

— Ти впізнав Савію?

— Звичайно.

— Вона буде тобі дружиною.

Агал уважно подивився на царя. Так от що замислив Скіпур! Не мав синів, а Савія — найулюбленіша дочка. Отже, Скіпурів царський рід існуватиме.

Агал ще раз поглянув на дівчину — вона анітрохи не знітилася, не відвела очей, і Агал прочитав у них щиру цікавість і навіть радість. Либонь, і він впав у око Савії — вона не могла приховати свого задоволення. Зрештою, сподобався дівчині наречений чи ні — це не мало великого значення, Скіпурова воля була для Савії законом.