І все ж Агал збагнув, що йому небайдуже, як дивиться на нього дівчина, й щиро посміхнувся їй.

Савія, здавалось, ніби потягнулася до хлопця. Це помітив навіть Скіпур.

— Сьогодні вона стане твоєю, — мовив. — Увечері відсвяткуємо весілля, а ця кибитка — мій подарунок вам.

Він зробив знак рукою, і з кибитки визирнула стара, зморщена жінка. Скіпур сказав їй лише слово чи два, мабуть, жінка давно вже знала, що їй належить робити, бо негайно зникла, а Скіпур з Агалом пройшли До кибитки.

Тут було прохолодне, на червоній повстяній підлозі лежали вовняні подушки, посеред кибитки стояли грецький глечик з оксюгалою, тарелі з сушеним виноградом і фруктами.

Агал сів на підлогу, підмостивши під бік, як і Скіпур, тугу подушку, Савія зупинилася біля входу, стояла і очікувально дивилася на чоловіків. Скіпур зробив їй знак, лише Тоді вона схопила глечик і налила оксюгали в срібні чаші. Раптом Скіпур щось згадав, плеснув долонями, й до кибитки зазирнула та ж зморщена жінка. Цар сказав кілька слів, Агал, дивлячись, як спритно порається Савія, не почув, ще саме, проте зрозумів, що Скіпур віддав якийсь наказ. Це не обходило його, був цілком зайнятий дівчиною, вони ще не перемовились жодним словом, Агал ще не чув Савієвого голосу, та, здавалося, весь час розмовляє з нею. Зрештою, хіба потрібні слова, коли посмішка, красномовний погляд, жест значать більше, ніж найзвучніше слово?

Агал не помітив, коли стара жінка з явилася знову, почув лише її легкі кроки й побачив, що Скіпур подає дочці його чашу. Зашарівся від задоволення, тим більше, що Савія розглядала чашу уважно й зацікавлено, лише раз захоплено кинула очима на Агала й повернула чашу так, щоб світло падало на неї. Тримала її довгими білими пальцями, і раптом чаша видалася Агалові значно більшою, ніж була насправді, і скіфи, зображені на ній, ожили, зарухалися. Один натягнув тугу тятиву лука, стріла із свистом вирвалася з нього, злетіла високо в небо й, певно, встромилася в саме сонце, бо так і не впала на землю.