Сказавши це, Скіпур посидів трохи мовчки й махнув рукою.

— Зрештою, — додав, — ми ще повернемося до цієї розмови, бо справжній вождь мусить думати про майбутнє. Люди коритимуться тобі, але таки повірять, коли відчують твій розум і міцну руку. — Він стиснув кулак і підняв його над головою. Що-що, а Скіпурова рука була справді твердою і тремтіли перед ним не тільки вороги. Був швидкий на розправу, його боялися навіть високородні вожді, не кажучи вже про простолюдинів, життя й доля яких цілком залежали від царського настрою та забаганок.

Скіпур поставив чашу, підвівся легко, наче й справді роки не давили на нього, і вийшов з кибитки. Агал пішов за ним.

Смеркало. Поміж кибитками диміли вогнища, солодко пахло вареним м’ясом. Поруч царської кибитки траву встелили повстю, тут же на рожнах смажилися цілі барани.

Відчувши запах підгорілої баранини, Агал лише тепер зрозумів, який голодний, — після оксюгали й жменьки сушеного винограду по-справжньому захотілося їсти, певно, не лише йому, бо Скіпур теж попрямував до найближчого вогнища, гострим бронзовим ножем відкраяв шмат баранячої ноги й почав жувати, примружившись од задоволення.

Вони сіли на високі подушки, їли й викидали кістки за спину, догідливі жінки в темних сукнях уже поставили перед ними блюда й глечики. Агал нетерпляче озирнувся на червону кибитку, він хотів бачити Савію, і дівчина, мабуть, відчула його бажання — вислизнула з кибитки легко, немов тінь, і опустилася на повсть біля Агалових ніг. Тепер вона була віддана йому навічно, поки боги не візьмуть його до себе або не поляже в бою з ворогом. Жінка мусить бути завжди з чоловіком, іти за ним у потойбічний світ, але хто думає про це, коли ще стільки днів і років попереду — справжня вічність.