Слово о полку Ігоревім
переклад Максима Рильського
Чи не гоже було б нам, браття, Розпочати давніми словами Скорбну повість про Ігорів похід, Ігоря Святославовича? А зачати нам отую пісню По сьогоденних бувальщинах, Не по намислу Бояновім, Боян-бо наш віщий, Як хотів кому пісню творити, Розтікався мислю по дереву, Сірим вовком по землі, Сизим орлом попід хмарами. Спогадає перших днів усобиці — Випускає він десять соколів А на зграю лебединую: Котру сокіл доганяє, Та перша і пісню зачинає — Чи старому князю Ярославові, Чи Мстиславові хороброму, Що зарізав Редедю Перед полками касозькими, А чи красному Роману Святославовичу. Боян же, браття, не десять соколів Напускав на зграю лебединую, — Накладав він на живі струни Віщі персти свої, І самі вони славу князям рокотали. Зачнемо ж ми, браття, Від старого Володимира До Ігоря сьогоденного. Ігор сей, славен князь, Міццю розуму оперезав, Мужністю сердечною нагострив, Ратного духу виповнився Та й повів полки свої хоробрі На землю Половецьку, За землю Руську. О Бояне, солов’ю наш давній! Тобі б сей похід ощебетати, По дереву мислі пурхаючи, Розумом ширяючи під хмарами, Давню славу звиваючи з новою, Летючи тропою Трояновою Через степи на море. Тобі б співати пісню Ігореві, Ігореві, Олега внукові: «Не буря ясних соколів Занесла через поля широкі, —