Він якраз переставляв касету. З радіо горлало «Power to the People - Right On!», політична пісня Джона Ленона десятирічної давності. «Цьому дурневі варто було б залишатись там, де й був,» сказав мій адвокат. «Такі рагулі тільки всьому заважають, коли намагаються корчити з себе серйозних.»

«До речі, про серйозні речі,» сказав я. «Думаю, зараз саме настав час для ефіру й кокаїну.»

«Забудь про ефір,» відповів він. «Давай краще збережемо його, а потім змочимо ним килимок у номері. Краще тримай оце. Твоя половинка марки. Просто пожуй її, як гумку.»

Я взяв марку і з’їв її. Мій адвокат почав возитися з сільничкою з кокаїном. Відкрив її. Розсипав усе, що там було. Потім довго горланив і розмахував лапами поки наш чудовий білий порошок розлітався по пустелі. Невеличка, але надзвичайно дорога доза – подарунок від Великої Червоної Акули.

«О, Господи!» простогнав він. «Ти бачив, що Бог щойно зробив з нами?»

«Це зробив не Бог!» гримнув я. «Це зробив ти! Ти йобаний наркоман! Я бачив усе з самого початку, клята свиня!»

«Тобі б варто бути обережнішим,» сказав він. І раптом наставив на мене великий чорний магнум 357. Це була одна з тих моделей Colt Python 5 з конусним барабаном. «Тут багато стерв’ятників,» мовив він. «Вони оббілують твої кості ще до світанку.»

«Ах ти ж сука» сказав я. «Як тільки ми приїдемо в Лас-Вегас, я порубаю тебе на котлету. Як гадаєш, що зробить організація по боротьбі з наркотиками, коли я здам їм самоанського наркодилера?»

«Вони вб’ють нас обох,» відповів він. «Дикий Генрі знає, хто я такий. Чорт, та я ж твій адвокат.» Він вибухнув диким реготом.

«Ми накачані кислотою, дурню. Буде диво, якщо ми потрапимо до готелю і зареєструємось ще до того, як перетворимося на клятих скотів. Ти до такого готовий? Зареєструватися в готелі Вегасу під вигаданим ім’ям, провести фінансову махінацію і при цьому бути з головою напханим кислотою?» Він знову зареготав, потім винюхав рештки білого порошку з сільнички через трубочку з 20 доларової купюри.