Після взаємних привітань усі сіли за чайний стіл. У цю мить біля під’їзду загудів автомобіль, Леді Хінтон незадоволено скривилась: “Найпізніше приїжджає!” — а Еллен зашарілась. Вона впізнала гудок блоттонівського авто.

Через дві хвилини лорд Генрі Блоттон у чорному смокінгу, модному жилеті, краватці вже входив у вітальню, поблискуючи моноклем. Він був старанно вибритий і надушений.

— Я не спізнився? Здрастуйте, тітонько! — так називав він леді Хінтон, якій доводився далеким родичем.

Як тільки всі сіли за стіл, леді відразу почала розмову на улюблену тему про занепад звичаїв, розбещеність молоді, сучасні книги, “які не можна дати в руки добре вихованій дівчині”, про відсутність належно! поваги до авторитетів і старших…

— Скажіть, дорогий бароне, — звернулася вона до банкіра, — я чула, ви приїхали до нас викачувати англійське золото? Хочете обмілити наш золотий басейн?

Обличчя банкіра скривилось.

— X… х… х… Я для цього надто м-мало потужний насос, леді. З-з… з таким же успіхом я міг би обмілити Атлантичний океан.

Леді Хінтон неохоче приймала в себе “цього вискочку”, але була з ним люб’язна, бо так радив їй юрисконсульт і керуючий справами Сміггерс, який вів з банкіром великі справи.

Не забула леді Хінтон, як гостинна господиня, і старого філософа.

— А де ж ваша чарівна доня, містере Шнірер?

— Га? Що? — спитав професор, наче прокинувшись від сну. — Амелі? Так. На футбольному матчі! Як вам подобається? Футбол! Га! — І він знову поринув у свій звичайний споглядальний стан.

— Дуже шкода, — спроквола сказала леді Хінтон, хоч в душі була рада: вона надавала перевагу чоловічому товариству, крім того, в Амелі багато що не подобалось їй. — Доктор Текер розповідав мені страшні речі, — говорила вона, звертаючись уже до всіх і скосивши очі на Текера, — нібито наш славнозвісний письменник пророкував загибель цивілізації. Невже це можливо?