— Вони мене беруть, можеш не ревіти.

Світланка витерла сльози і вдячно глянула на мене.

Поки ми розв'язували цей конфлікт, підійшли руденька Оля і щуплявенький Бориско: так звали хлопчика, котрий під час першої нашої зустрічі з жовтенятами зображав ворожого кулеметника. Бориско і Оля були вдягнуті по-святковому. Він — у чорному новому костюмчику, а вона — в теплому платтячку темно-синього кольору, з блакитними стрічками в кісках. Останнім приплентався Гоша. На ходу він дожовував пиріжок.

— Дисципліна у тебе кульгає,— зауважив йому Павлик і показав на шкільний годинник: на ньому було п'ять хвилин по дванадцятій.

Гоша задер голову, щоб подивитися, котра година, і похлинувся. Жовтенята почали гамселити його по спині. Очевидно, вони вже не вперше допомагали так Гоші: налетіли на нього не змовляючись. Нарешті червоний від натуги Гоша перестав кашляти, і Павлик скомандував:

— Ходімо!

Від нас до зоопарку всього два провулки. Ми пройшли їх, можна сказати, без пригод. Тільки на одному з поворотів Антон сховався від сестри в телефонну будку. Але Павлик відразу ж витяг його звідти і наказав Світланці:

— Тримай за руку, бо відправлю додому обох!

Перед входом у зоопарк Павлик зупинив жовтенят, дістав з кишені якогось папірця і зразу підбадьорився.

— Увага! — голосно сказав він.— Зачитую план-маршрут нашої екскурсії по зоопарку. Екскурсію проводимо під девізом: «Ми, діти-жовтенята, поздоровляємо вас, звірята!..»

— Ой, як цікаво! — зраділа руденька Оля.

— А з чим ми поздоровляємо звірят? — запитав дошкільник Антон.

— Це тебе не стосується. Ти поки що не жовтеня і можеш поздоровляти з чим хочеш,— відповів Павлик і почав читати далі, але жовтенята зашуміли:

— Ми теж не знаємо, з чим звірів поздоровляти!

— Поясни, будь ласка!

Павлик, очевидно, і сам цього не знав. Написав безглуздий девіз і сів з ним у калюжу. Треба було його виручати. А то знову з авторитетом почалося щось негаразд. Я не розгубився і сказав: