— Не коник спати захотів, а кучер куняв! — усміхнувся Вадик, кивнувши головою на Гошу.
В цей час двері кімнати міліції відчинилися, з неї вийшли Іраїда Кіндратівна і сторож.
Ми приготувалися до найгіршого, але сторож сказав:
— Дякуйте своїй учительці. Вибачилася вона за вашу негідну поведінку. І щоб, значить, надалі таке не повторювалося! — І вже зовсім ні до чого додав: — Лишенько ви моє, а не шефи. О-хо-хо...
Щоб жовтенята не слухали, як він нас шпетить, ми прискорили крок і постаралися найшвидше піти із зоопарку.
Наша відставка
Як тільки ми розпрощалися з жовтенятами, Павлик сказав:
— Ходімо до мого батька, порадимося. Він мусить бути вдома.
— А чим твій батько нам допоможе? — спитав я.
— Як чим? — знизав плечима Павлик.— Він же філософ! Він обов'язково підкаже нам план дій. Тоді ми більше не зробимо помилок.
Іти до Павликового батька мені не хотілося. На мій погляд, філософи будь-яке, навіть найпростіше питання тільки заплутують. Один раз ми вже радилися з ним про те, як вивести нашу ланку в передові, і нічого вартого він не запропонував. Поговорив трохи про силу волі і людську гідність і побіг на лекцію. Ось батько Наді Полозової здорово нам поміг! Тільки завдяки йому ми підтягнули другорічника Батова.
— Може, до Надійки сходимо,— запропонував я.— У її батька теж вихідний.
— Ні, ходімо до нас,— наполягав Павлик,— заодно і пообідаємо.
Це мене переконало. Мама Павлика в філософію не вдається. Найбільше на світі любить пригощати.
Але, на превеликий жаль, Павликова мама кудись пішла, а батько був удома.
— Прийшов зі своїм товаришем по навчанню,— побачивши мене, сказав він Павликові.
Батько Павлика, Сергій Никодимович, чомусь усіх його однокласників називає товаришами по навчанню.