«Це правильно,— подумав я.— Ось не запитали ми жовтенят, чи були вони в зоопарку, і тільки даремно готувалися». І ще я здогадався, звідки у Павлика звичка складати плани з усякого приводу. Від батька перейняв.

— А якщо ви зумієте об'єднати їхні захоплення якоюсь загальною і важливою справою, то, безсумнівно, станете добрими вожатими. Адже таке завдання під силу далеко не всім.— 3 цими словами Сергій Никодимович піднявся і пішов до свого кабінету. Біля дверей він обернувся і попередив нас: — Готуватимусь до лекції, так що будьте трохи тихіш.

Павлик хитнув головою і відразу ж поліз у стіл по зошит і олівець.

— Га?! Що я тобі казав?! Давай складемо план. І такий, щоб Іраїда охнула!

— Який план? — здивувався я.— Ми ж ще не вияснили їхні ці... індивідуальності...

— Ось і треба скласти план вияснення оцих індивідуальностей.— Павлик вирвав із зошита чистий аркуш.— Записую: «Перший пункт: зустрічатися з жовтенятами, крім зборів, щодня на великій перерві. Пункт другий: з'ясувати характер і нахили кожного. Пункт третій: об'єднати захоплення жовтенят однією важливою і корисною працею».

Цього разу батько Павлика насправді допоміг нам. У мене вже виникла думка, як відучити Гошу від цілоденного жування. А Павлик сказав, що в нього визрів план, як нам справити на жовтенят незгладиме враження. Треба тільки вийти на вулицю, щоб освіжити мозок, тоді його план дозріє остаточно.

Ми вийшли на вулицю, щоб продовжити важливу для нас розмову, і зустріли старшу вожату.

З її вигляду я зрозумів, що вона знає про нас усе. І це відразу ж підтвердилося.

— Більше до жовтенят не ходіть,— сказала вожата офіційним тоном,— у вас справді нема до цього хисту. Лише бешкетництво! — І вона пішла далі провулком, навіть не глянувши на наші ошелешені обличчя.

Обманщики мимоволі

— Ми не можемо залишити жовтенят тепер, коли в нас уже вироблено план дій,— сказав мені Павлик, як тільки він оговтався від слів вожатої.— Чому ти мовчав і стояв як укопаний?