До кінця тижня ми вже знали про своїх таємних підшефних ось що. Головний клопіт Гоші полягав не в тім, щоб побільше з'їсти, а в тім, щоб спекатися додаткових порцій, якими постійно напихають мама з тіткою. Щоправда, діяв він неправильно: вдома спекувався їжі, не наїдався як слід, тому і жував постійно в школі бутерброди і пиріжки. Але ж цими пиріжками він збирався нагодувати після школи бездомних псів і кішок. Треба пояснити йому це.

Худенька Світланка найбільше уваги приділяла своєму братикові Антону. Всюди тягла його за собою, хоча це було зовсім не обов'язково. Світланчина мама не працювала і дуже хвилювалася, коли Світланка брала з собою Антона. Але їй це було просто необхідно. Виявляється, Світланка вирішила стати вихователькою в дитячому садку і вже тепер готувалася до своєї майбутньої професії, виховуючи Антона. Тому в розмові з нами про Антона вона інколи називала його «неможливою» або «важкою» дитиною.

Руденька Оля, на відміну від Світланки, страшенно любила вертітися перед дзеркалом. І ще вона заздрила старшокласникам. Бо вони можуть приходити до школи в модних платтях, а другокласники — тільки в формі. Оля вважала це великою несправедливістю. Оля мені подобалася. Кожну нашу пропозицію вона приймала із захопленням і охоче робила все, що їй доручали. Вчилася Оля добре, тільки математика їй давалася важко.

А найбільш здивував нас Вадик. Він хоч і вчився абияк, виявився на диво різнобічною людиною. Напевне, тому, що любив читати і ходити на всілякі виставки і в походи. Минулого літа, на початку канікул, Вадик навіть зібрався втекти нишком з дому мандрувати. Наготував повний мішок сухарів, приховав дві банки «Сніданку туриста», коробку сірників, пачку солі. Але мандрувати самому скучно і небезпечно, особливо в тайзі або тундрі, де водяться хижі звірі, а намовити кого-небудь з товаришів не вдалося. Так мандрівка і не відбулася.