— А ми в цирк поїдемо? — запитав Бориско.

— Не все зразу,— сказав я.— Зате перша зірочка в зоопарку не була і на поні не каталася. А ви...— Тут я побачив, що мені моргає Павлик, і осікся. Справді, нащо було згадувати цей випадок. Я проковтнув незакінчену фразу і запитав жовтенят: — Чим тепер будемо займатися?

— Бориско обіцяв мені показати, як робити паперові півники,— сказала Оля,— він їх швидко робить.

— Якщо можна, я покажу? — запитав ввічливий Бориско.

— Звичайно, звичайно,— поспішно промовив я,— займайтеся чим хочете. Ми до тебе просто так зайшли.

— На вогник,— пожартував Павлик.

— Вони в мене позавчора були,— повідомила Борискові Оля,— мама їх чаєм з вишневим варенням пригощала.

— У мене мама пізно прийде,— сказав Бориско,— але якщо хочете, я поставлю чайник!

— Що ти, що ти! — замахали ми з Павликом руками.— Не хочемо ми чаю.

— Ми і в Олі відмовлялися, тільки її мама вмовила,— сказав Павлик.— Покажи-но краще, як ти цих півників робиш.

Бориско дістав кольоровий папір, відрізав квадратний шматочок і дуже швидко склав з нього півника.

— Ти повільніше,— попросила Оля,— так я нічого не зрозуміла.

Бориско взявся терпляче складати квадратний шматочок паперу, щоб Оля запам'ятала, як робиться півник. 

«Ось, напевне, його захоплення»,— подумав я і запитав Бориска:

— Тобі подобається робити саморобки з паперу?

— Не дуже,— заперечив він, розгладжуючи півника, щоб він стояв рівно,— Оля попросила, я і показую.

— А що ти найбільше в світі любиш? — запитав Павлик, але відповіді не одержав, тому що різко розчинилися двері кімнати і ввійшла бабуся в чорній хустці.

Побачивши її, Бориско миттю заліз під стіл. Очевидно, він хотів вилізти з іншого кінця і втекти, але бабуся вже знала його повадки і загородила собою двері.

— Ану вилізай, душогубе! — наказала вона.— Не піду я звідси, поки твоєї матері не діждуся.