Розмірковувати ж є над чим.

Ось порівняно проста історія. Школяр Агу Сіхвка і його товариші прочитали про те, що найкраще вивчати іноземні мови уві сні. Ввімкнути магнітофон з текстом англійської чи французької мови й лягти в ліжко, і те все, що каже учитель з магнітофона, саме «залізе» тобі в голову й запам'ятається. Але де узяти магнітофон? Він є тільки в лінгафонному кабінеті, там і наговорені на плівку тексти. Недовго совість доводила хлопцям, що негарно брати чуже. Швиденько відімкнули гвіздком шафу з магнітофоном... Магнітофон, звичайно, хлопці зіпсували. Та вони категорично не згодні з учительчиним записом у щоденнику, яка назвала це зумисним злочином.

Є про що подумати? Є!

А от складніша історія. Юхану Салу доручили написати щось про кожного члена загону. Мучиться він над зошитом. І от починає писати про своїх однокласників. Хелдур Ааса добре вчиться, але хіба він один такий? А музичного слуху позбавлений він один. Касе Леені — нечупара... Але Юхан вчасно схаменувся — хіба варто писати тільки про недоліки? Он Марта Йиесаар — гарна піонервожата в жовтенят. Як вона вигадливо годує малюків кашею в дитсадку! Цікаві, своєрідні Руута Роела, Енно Вольперт... Поступово ми на якихось дев'яти сторінках дізнаємося про майже всіх учнів класу. А ще пізнаємо характер самого Юхана, бачимо, як він поступово приходить до думки, що про товаришів треба говорити правду. А ще бути поблажливішим до їхніх вад.

Багато капостей, ненавмисних, може, чинять герої книжки. Та все ж їхні душі тягнуться до добрих справ. І як же їм приємно, хоча вони це намагаються сховати за іронією, коли вони навчили жовтенят кататися на ковзанах, допомогли бібліотекарці збирати книжки, затримані читачами, зробили «модерний» портрет тракториста з гайок, шплінтів, муфт... Правда, той портрет оцінив тільки машиніст екскаватора...