— Рибки розмовляють,— пояснив нам Антон.
Я посміхнувся і промовчав. Нехай думає так, а то скажеш, що рибки не говорять, потім мороку лише матимеш, запитаннями замордує. Хоча мені все ж хотілося сказати Антонові, що рибки мовчать, крім, звичайно, дельфінів.
Рибки в банці були різного кольору: три рожеві і дві чорні.
— Красиві? — запитала мене Світланка. Їй дуже хотілося, щоб рибки мені сподобалися.
— Ага,— кивнув я головою,— подібні на пір'їнки жар-птиці.
— А як їх звуть? — запитав Гоша.
— Тюпи,— відповіла Світланка.— Вони в нас усі Тюпи. Тільки під номерами. Чорні Тюпи номер один і номер два. А он та, рожевенька, номер три.
— Так рожеві всі однакові,— сказав я,— як же ви їх відрізняєте?
— А ось і не однакові! — обурився Антон.— Ти що, сліпий, чи що? В них мордочки різні.
— Справді,— підтримала його Світланка і, просунувши у воду палець, покликала: — Тюпи! Тюпи!
Рибки підпливли і стали хапати її за палець. Ми всі встромили в банку по пальцю. Рибки стали тицятись об них і широко відкривати роти. Моєму пальцю зробилося лоскотно.
— Давай їх погодуємо,— сказав Антон сестрі.
Світланка дала братові пакетик. Антон розкрив його і кинув у воду хомут червоних черв'яків. Рибки навперейми стали хапати їх і ковтати.
— Засиділися ми,— спохопився я і повів дітей до Гошиної сусідки.
У неї жили черепахи і сороченя. Ми, справді, дарма так довго сиділи у Світланки. Гошина сусідка вже закінчила годувати своїх вихованців, і вони влаштувалися на нічліг. Черепаха Машка залізла під шафу з книгами, де вона завжди спала. А сороченя Чіп дрімало у клітці на жердинці. Сусідка попросила нас не шуміти і не турбувати Машку з Чіпом. Ми взнали у неї номери квартир, в яких живуть хвилясті папужки, хом'ячки та їжачок, і попрямували до їхніх власників.
Господарі папужків зустріли нас привітно. Дістали їх з клітки і дозволили погладити. А хом'ячків я побачив уперше. Вони надзвичайно потішні і дуже схожі на крихітних ведмежат. Ми погодували хом'ячків шкоринками сиру. Вони поїли і стали вмиватися. Сіли на задні лапки, а передніми почали терти мордочки.