А Грикор давав настанови своєму приятелеві-пастуху:

— Доглядай телят, бо ми йдемо на полювання. Сам знаєш, яке без мене полювання.

На березі озера дід Асатур зупинився замислившись.

— Любі діти, дайте мені спокій, в це прокляте озеро я не зроблю й кроку.

— Зробиш, зробиш! — вигукнули хлопчики.

Вони силою затягли маленького дідуся разом з Чамбаром у човен І з шумом замахали веслами, скеровуючи човен на середину озера Гіллі.

Човен тихо плив по широкому озеру. Лякливі лиски, ще здалеку побачивши його, ховалися в очереті. Качки — розумніші. Вони і далі спокійно плавали, але як тільки човен наближався на відстань рушничного пострілу, з шумом здіймалися вгору. Чамбар лише облизувався. Гусей ніде не було видно: вони дуже обережні, їхні голоси долинали здалеку, хтозна з якого з маленьких островів на озері.

Дід Асатур з пристрастю завзятого мисливця проводжав поглядом зграї диких качок.

— Оце, діти, селезень, — сказав він, показуючи на качку із зелено-рябою шиєю. — Ех, і красень же! Як виблискує на сонці… Погляньте, як змінюються його кольори при найменшому повороті голови. Шкода вбивати такого гарного птаха.

Качка, яку показував дітям дід Асатур, спокійно прогулювалась на протилежному боці острівця

— Стріляй, дідусю, стріляй! — наполягав Камо, охоплений мисливським запалом.

— Справжній мисливець спочатку підніме птаха на крило, а тоді вже стрілятиме, — повчав дід. — Майстерність не в тому, щоб убити, а в тому, щоб знати, як убити. Треба вміти підстрілити птаха в польоті, — так, як наш голова колгоспу Баграт підбив фашистський літак.

Раптом він побачив зграю качок, що пролітала, і вів далі свій мисливський «урок»:

— На такій відстані треба націлятися в кінчик дзьоба. Поки шріт долетить, качка троха пролетить вперед, і шріт влучить їй в самісіньке серце. А коли стріляєш з більшої відстані, то націляйся перед дзьобом… А як би ви думали? В усіх справах розрахунок потрібний.