Людина у вашому телячому віці не витримує, націляється в середину зграї, думає, може, хоч в одного влучу… А це і не розрахунок, і не вміння. Яка б не була велика зграя, націлятися треба в одного птаха і твердо знати, що гой один — твій. Ну, коли вцілиш і в сусіда йото, то тим краще. І ще, любі, знайте, іцо в кожної пташки погано захищена спина. У птахів груди, як панцир. Це для того, щоб шріт не пробив. Так воно часто й буває. Отже, стріляйте завжди ближче до спини.

В цей час над їхніми головами пролетіла велика зграя качок.

Дід Асатур, націлившись, вистрілив. Два селезні, що летіли на чолі зграї, плюхнулися в озері. З очерету почувся різкий дитячий крик.

— Хто це там?… — здивовано прислухалися діти.

Чамбар кинувся у воду за вбитими селезнями. За собакою — Камо. Дід Асатур, Армен і Грикор налягли на весла, поспішаючи до місця, звідкіля долинув дитячий крик.

Камо, ступивши на протилежний берег острівця, застиг від здивування. У величезних ночвах, які спокійно погойдувались на хвилях, сиділа дівчинка в червоному платтячку, тримаючи в руках весло.

Побачивши хлопчика, вона високо підняла вбитого селезня і сказала з усмішкою:

— Поглянь, з води витягла.

— А другий де?

— Другий? Он собака несе…

З води вибирався, обтрушуючись, з качкою в зубах Чамбар.

— Це ти, Асмік? — вигукнув Камо, впізнавши дівчинку. — Ану, пришвартовуй до берега.

Асмік уміло підвела свої ночви до берега і легко вистрибнула на землю. Це була дівчинка років чотирнадцяти з блискучими темними очима. Прикривши рукою очі від сонця, вона дивилася на Камо і посміхалась.

— Чому ти кричала? — нарешті запитав він.

Після твого пострілу дві качки просто з неба звалилися біля мого човна.

Одна мало не на голову… Але зараз я вже не боюся, сказала вона і засміялась, блисінувши двома рядками білих зубів. — Ти сам? — запитала дівчинка. — А де твоя рушниця? — і обернулася лицем до озера. Яке прекрасне наше Гіллі!.. Яке тут повітря!.. Я тут від раннього ранку…