— Повинні ж ми, нарешті, з’ясувати причину цього ревіння! — вигукнув Камо схвильовано. — Поїдемо і побачимо на власні очі.

— Дитино моя, відмовся од цього небезпечного задуму. Це — прокляте озеро, — намагався переконати внука старий мисливець, відчуваючи разом з тим гордість, мовляв, «кров мисливця Асатура тече в жилах онука».

Армен і Грикор поглянули один на одного, потім на Асмік. Особливо був вражений Грикор, який не раз чув страшні казки діда Асатура і був під великим впливом їхньої чарівної сили.

— Якщо я піду, хто буде біля телят? — спробував він відмовитись.

— Он іде пастух, — сказав Камо, показавши на Вано, який ішов з палицею на плечі.

— Еге-еге! Як добре, що він іде… — нещиро зрадів Грикор.

Діти сіли в човен. Грикор підвів руку, немовби хотів доторкнутися до уявної бороди.

— Чи по дав би ти нам, дідусю, селезня? Може, справді, зустрінемо вішапа?

— Кинемо йому в пащу селезня, а самі втечемо…

— Ти саме такий, щоб вішану віддати! Па, візьми на шашлик, — кинув дід Гри корові селезня в човен.

Плигнув у човен і Чамбар.

Дід Асатур, залишаючись на березі, побожно перехрестив дітей і щось забубонів собі під ніс.

— Ну, тепер ніякий диявол не підійде до нас, — спробував пожартувати Грикор.

Діти усміхнулися, але відчуття страху непомітно підкрадалося до їхніх сердець. Не боявся лише п’ятий «учасник» експедиції — Чамбар. З веселим скавучанням, висунувши язик, він нетерпляче рвався вперед, передчуваючи бажане полювання.

У казковому місті

— Армене, стеж по карті,— сказав Камо. — Але, мабуть, треба й позначки на шляху робити, бо тут можна й з картою заблудитися.

Озеро, по якому плив човен, було не більше кілометра в окружності. Діти до пливли до протилежного берега, і човен зупинився.