Армен відкрив було рота, щоб відповісти Грикорові, але в цей час знову пролунало грізне «болт… бо-олт… болт!..» на цей раз ще протяжніше і страшніше. Здавалося, під водою і справді ревів скажений буйвол, викликаючи на бій противника.

Але Камо гріб далі, залишаючись (принаймні з обличчя) спокійним. Його розбирала цікавість, і він настійливо продовжував вести човен в тому напрямі, звідки долинали таємничі звуки.

— Я боюсь, я не хочу туди! — просила Асмік. — Висади нас, Камо!

Камо знизав плечима, але, помітивши, що дівчинка зблідла, вирішив виконати її бажання. Човен м’яко рушив і причалив до одного з острівців.

Камо перший вискочив на берег. Діти помітили, як острівець легенько гойднуло, а верхівки очеретів, що росли на ньому, захвилювались, наче па них подув, налетівши з гір, вітерець.

Камо розгублено зупинився.

— Що за дивний острів? — пробубонів він здивовано.

Попросивши у Грикора весло, Камо копнув ним у себе під ногами. З дірки, пробитої веслом, бризнула вода.

— Оце-то так— острів без землі! — вигукнув він. — Під ним одразу вода… Це не острів, а якийсь кошик з водоростей і коріння очерету… Почекайте мене в човні! — крикнув він товаришам. — Я спочатку погляну на цей дивний острів… Чамбаре, за мною!

І Камо, розсуваючи очерет, подався вперед.

— Не рухайся, а то острів піде на дно, Камо, рідненький! — закричав переляканий Грикор, побачивши, як під ногами Камо, що грузли в зеленому килимі водоростей, хитається острів.

Армен ніяково подивився на Асмік і на Грикора, наче питав їх, що робити. Потім, також вискочивши на берег, він гукнув:

— Камо, почекай, і я з тобою!

Під ногами Армена острів так само хитався і пружинив, ніби це була велетенська гумка, покрита очеретом і зеленню.

Обійшовши щасливо острівець, Камо з Арменом повернулись до човна.

— По-моєму, — говорив Армен, — коріння сплелося, наче линви, і опустилося на дно, а там затягло його мулом, і воно утримує наш острів мінно, ніби якорі.