— А таємниця? — запитав Камо, пильно глянувши на приятеля.

— Треба спочатку точно довідатись, де саме реве вішап, — сказав Армен. — Можливо, ми вже пропливли повз те місце?

— Почекаємо тут, він скоро нагадає про себе.

— А мені хочеться пливти далі, хочеться довідатись, що є в інших басейнах, — нетерпляче поривалася вперед Асмік. Великі чорні очі дівчинки неспокійно поблискували, жадібно вбираючи в себе все, що було навколо.

А вішап ніби підслухав Камо. Майже в цю мить зовсім близько розляглось його оглушливе ревіння: «Болт… бо-олт… болт!..» Дітям здалося, що під ними захитався човен… Скочив і уривчасто загавкав Чамбар. Захоплення Асмік змінилося жахом.

Човен зупинився. Асмік, шукаючи захисту, дивилась на Камо.

— Ну, тепер зрозуміло, де він. Пливімо прямо туди! — наказав Камо.

Хлопчики мовчки підкорились і гребли далі, скеровуючи свій човен в таємничу глибочінь озера Гіллі.

Що далі, то більше перед ними відкривалось нових красот природи. Але діти не помічали їх зараз.

Човен зайшов у нове маленьке озеро. Воно не було таке спокійне, як інші. Вода в ньому, здавалося, поволі кипіла, як в казані, поставленому на невеличкий вогонь. На ній набігали і одразу ж гасли, розходячись колами, великі бульбашки.

— Що з водою? — запитала Асмік.

— Може, джерела? — припустив Камо.

— А що ж? — впевнено відповів Армен. — Подумай, скільки тут води! З гір в Гіллі впадає всього два струмки, а витікає ціла широка річка.

— Вода і справді немовби джерельна, — підтвердила Асмік, занурюючи у воду руку.

— Через те, коли в селі джерела висихають, всі п’ють цю воду. Але звідки тут стільки води? Вона мусить текти сюди з якогось великого водоймища…

— Та хіба ж може бути стільки джерел? — недовірливо пробурчав Грикор.