— Скажемо, що на полювання зібрались!.. Я вдачу дідусеву знаю добре. Нагадай тільки про полювання— все забуде.
— І про вішапа
— Навіть і про вішапа забуде. Карта озера в тебе?
— Так, у мене.
— Ну, пішли. Якщо дідусь не піде з нами, то ми по цій карті будемо орієнтуватися і всі водоймища оглянемо.
Камо і Армен підійшли до діда Аса-тура. Він сидів на березі річки.
В очеретах лунали голоси качок, хвилі Севану набігали на берег з дивними звуками — цоп-члуп, цоп-члуп…
І десь в очеретах озера Гіллі серед тисячі звуків раптом пронеслося страшне ревіння: «Болт… бо-олт… болт!» Це ревіння століттями жахало прибережне населення.
Хлопці насторожились. Підійшов Грикор.
— Дідусю, а ти віриш, — почав Камо, хитро підморгнувши товаришам, — що це реве диявол, вигнаний з пекла Чорних скель?
— Так люди кажуть… Звідки я знаю, синку… Коли нашій тітці Тарлан вірити — це дев1… А покійний мій кум Мукел запевняв, що білий водяний буйвол… хіба я знаю… Батько мій розповідав…
Але побачивши, як тремтять у хлопців плечі від ледве стримуваного сміху, старий Асатур крикнув:
— Знову смієтеся з мене?.. Шибеники!..
Хлопчики бурхливо засміялися.
— Може, там гине душа Мукела, і він кличе свого кума Асатура на допомогу? — запитав Грикор.
Старий похитав головою і пробурмотів собі під ніс: «Ех, народ, що мені робити з цими поганцями».
— А ти чого пирхаєш? — накинувся він на Грикора. — Якщо твої телята забредуть в посіви, намну тобі вуха, хлопче, не подивлюсь, що ти школяр. І навіщо ти зв’язався з тими телятами?
— Дідусю, я вирішив стати освіченим пастухом, — відповів Грикор. — Піду в зооветеринарний інститут. Закінчу навчання і вирощуватиму в нашому колгоспі телят завбільшки з буйвола…
— Непогано зробиш, — сказав дід, попихкуючи люлькою. — Але людині треба вміти