книгу природи читати… — І після хвилинної мовчанки старий додав — Адже не все ти знайдеш у книжках, а в природі, в житті — чого тільки немає…— Заглибившись у свої думки і глянувши на весняне сонце, дід Асатур вів спокійно далі: — Отакий він, світ… Знову з смертного одра підвівся, розцвів: у шовк та оксамит убрався… Скільки таких весен минуло, скільки таких, як я, мисливців, не розгадавши таємниць природи, покинули білий світ, а озеро Гіллі як було, так і є. І скільки негод, зимових холодних вітрів не пронеслось би над ним, щовесни воно молодіє, розцвітає і одягає смарагдове вбрання. Такий уже світ. Після смерті приходить життя. І все живе… Скільки років ти вчишся, Камо? — звернувся він раптом до свого внука.

— Вісім…

Дев — злий дух.

— А я шістдесят літ читаю книгу природи, читаю і кінця-краю не бачу. Отак, любий, кожен повинен вивчати життя, одного шкільного підручника замало…

— Дідусю, про все, що ти читав у книзі природи, написано і в наших підручниках, — підморгнувши товаришам, сказав Армен.

Дід Асатур, здавалось, образився і здивувався:

— Як це може бути? Коли все написано в книгах, то скажи мені, звідки стільки птахів прилітає на озеро Гіллі весною?

— З півдня Муганських степів, з берегів Індійського океану, де вони зимують, — без вагання відповів хлопчик.

Дід здивовано підвів брови:

— Ну, тоді хай ваші книги скажуть, чому одні з цих пташок, що ось зараз купаються в озері, красиві, а інші — сірі, подібні до каменю, незграбні? Чому природа не створила їх усіх або красивими, або некрасивими?

— Це зовсім легке запитання, — сказав Армен. — Красиві, гарно забарвлені,— це самці, а решта — самки. В природі самці кращі за самок.

Дід Асатур від здивування припинив свою роботу. Те, що він вважав за результат піввікових спостережень, виявляється, знає якийсь хлопчик (і, може, навіть усі школярі знають!) як незаперечну істину.

— Коли ти й це знаєш, то скажи, чому самці кращі, чому природа створила їх красенями?