Завернувши за ріг вулиці, містер іще раз злодійкувато озирнувся, потім квапливо сів у чорний «Лінкольн», грюкнув дверцятами і зразу розвинув велику швидкість.
Похмуре громаддя хмарочосів поступово змінилося фешенебельними особняками. Кожна з цих споруд являла собою чудо архітектурного мистецтва. Вузькі стрілчасті вікна змінювались широкими венеціанськими, мармур – алюмінієм і надмодним нейтритом. Хоч осінній падолист був у розпалі, листя на пластиковій дорозі лежало мало: цю вулицю не тільки разів з десять на день підмітали, але й щоранку драїли гарячою водою. До речі, вулиця була позбавлена тротуарів. Це мало свідчити за те, що тутешні мешканці воліють не ходити, а їздити. Тут жила фінансово-промислова еліта країни.
Коло помаранчевого на колір особняка «Лінкольн» різко загальмував. Містер вийшов із машини й повернув до фігурної огорожі. Він знав, що поки простує до фіртки, всю його статуру пильно обмацують з різних боків десятки фотоелементів і локаторів. Усі дані надходять до лічильно-обчислювального приладу, з’єднаного з електронним мозком, а відтіля вже, якщо випадок сумнівний або не обумовлений програмою, – в кабінет самого господаря, президента «Уестерн компані».
Хвіртка неохоче пропустила містера і зразу ж зачинилася за ним. «Тікати, швидше тікати звідсіля», – казав собі містер, ідучи гудроновою доріжкою, обіч якої стояли підстрижені газони…