Тренер щось швидко казав, час од часу розводячи руками. Президент кілька хвилин непорушно слухав його, а потім розмахнувся і зробив жест, що здалеку підозріло видавався звичайнісіньким ляпасом. Відтак він вигукнув якесь коротке слово. З кривою посмішкою тренер вискочив з-під скляного козирка й побіг униз підбадьорювати своїх зів’ялих вихованців. Президент компанії тим часом віддав якесь розпорядження своєму сусідові. Похмурий чоловік ствердно хитнув головою і зник.

А напруження на полі весь час зростало. «Бородаті хлопчики» трохи оговтались після першого натиску «Добрих вовків» і кілька разів переходили в контратаку. Тепер гострі ситуації виникали то коло одних, то коло інших воріт. На чотирнадцятій хвилині центрфорвард «Добрих вовків», хитро обвівши двох захисників, вийшов сам на сам із воротарем. Той необачно кинувся вперед, і ворота лишились порожні. Трибуни завмерли, очікуючи на гол. Прославлений центрфорвард завжди був надзвичайно цілкий. Але цього разу удар його виявився і кволий, і неточний. М’яч, зрізавшись із ноги, повільно викотився за лицьову лінію. Стадіон затопила хвиля обурення. А «бородаті» кинулися в контратаку.

– Вперед, хлопчики! – заволав тренер.

Кілька точних пасів, і ось уже лівий нападаючий «бородатих» виходить на ворота. Удар!… Дуже слабкий. Однак м’яч вислизнув із воротаревих рук і вкотився в сітку. Гол!

Трибуни вибухнули захопленням і водночас обуренням. Уболівальники «бородатих» обнімали один одного. Навіть президент «Уестерн компані» мляво заплескав у долоні. Поряд із ним знов сидів похмурий чоловік із високим чолом. Підклавши під себе спортивну валізку, він весь час нервово крутив у руках паличку, щедро інкрустовану сріблом.

Не минуло її хвилини, як «вовки» сквитали м’яч. Із рахунком 1:1 команди пішли на відпочинок.

У роздягальні «вовків» було повно люду. Роблено кашлянувши, славнозвісний центрфорвард поскаржився:

– Розумієте, хлопці, тільки я намірився бити по м’ячеві, а в обличчя мені мовби невидимою подушкою хто. Ну, я й розгубився.