I чим далi, тим бiльше якийсь неспокiй почав охоплювати його душу. Наповнював його прехудюще, але мiцне тiло. Поки вiн не зрозумiв раптом – той неспокiй, та тривога – то поклик до великих мандрiв i чудесних пригод!

Отож одного разу вiн прийшов з рiчки i, подавши батьковi багатий полов, сказав:

– Завтра вранцi рушає велика сафiна 13 з мосульськими товарами. На нiй також пливуть до Басри купцi, що мають свої лавки та кораблi у славному мiстi. Я хочу пiти з ними у плавання i побачити всi дива свiту.

– Бiдний мiй хлопчику! Iди! Я тебе не тримаю – може, хоч тобi посмiхнеться доля! Досить з мене мiтли та кiзякiв! Я все життя дивлюся лише пiд ноги! Може, ти побачиш бiльше, нiж смiття на базарах!

Старий сiв, заплакав, а малому Алi було дуже шкода свого батька, такого старого, як тодi йому здавалось, i геть невезучого.

Щоб якось втiшити i розважити батька, сказав:

– Тату, якщо я стану знаменитим мандрiвником, я тобi привезу в дарунок роботящу й слухняну рабиню. Нехай вона тобi буде за добру жiнку!

Але цi слова ще бiльше роз'ятрили душу смiттяра, i вiн проплакав усю нiч.

Алi ж досить швидко заснув, так i не вирiшивши, чи сказати про одне темне дiло, чи змовчати. Та все ж вранцi, коли побачив, що в батька сльози висохли, лише навколо очей чорнi кола, сказав:

– Тату, присягаюсь Аллахом, я не вигадав, а це менi сказав Юсуф-Дiвчинка, що служить в шинку бiля Зеленої брами…

– Той, що став на путь грiха i ганьби?! – розсердився батько. Зневажав вiн i боявся содомiтiв.

– Так! Вiн сказав менi, що всi отi гравцi в костi, i Верблюд, i Тариф, i Куввас, вони з тобою грають фальшивими кiстками. Бо ти недобачаєш. Як п'явки, вони з тебе всi монети виточують!!!